Австрійські часи
Під кінець XVIII ст. Коропець був власністю Мисловських гербу Равич (відома датована 1823 р. печатка Коропецької домінії з цим гербом; її відбиток зберігся в колекції матеріалів з історії геральдики Галичини, зібраній відомим львівським краєзнавцем ХІХ ст. Антонієм Шнайдером); з цієї родин власниками були: Францішек (в 1790 році), Іґнацій (ксьондз, записав маєток братанку Теофілу (помер 1829 року)), Антоній, Альфред, його син Альфред. Останній 1893 року продав маєток Станіславові Бадені, який незадовго перед смертю заповів його сину Станіславові Генрикові. Потім дідичем був його молодший брат Стефан (1885—1961), який був останнім дідичем.
За часів Австрії (від 1772) Коропець належав до Станіславського округу (циркулу, крайсу; від 1867 — до Бучацького повіту).
1819—1820 років внаслідок повені потерпіли понад 80 дворів.
6 лютого 1908 р. в селі було перевиборне віче (перед ярмарком, який проходив того періоду щотижня), на якому співали пісню Івана Франка «Не пора, не пора москалеві, ляхові служить», «Щоб усіх хрунів загнати між свиней до кучі…». Попереду йшов Каганець Марко, який невдовзі був вбитий жандармами (етнічними поляками).
Діяли філії українських товариств «Сокіл» (від 1904 р.), «Просвіта» (від 1906 р.), «Січ» (1910 р.), «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа», кооператива «Єдність», страхове агентство компанії «Дністер».
Перша світова
Під час Першої світової війни через село пролягала лінія фронту.
Період ЗУНР
Місто перебувало у складі Західно-Української держави з листопада 1918 року.
Період ІІ-ї Речі Посполитої
Після поразки національно-визвольних змагань наприкінці вересня 1920 р. Коропець захопили польські війська. У 1926 р. було засновано Коропецьке відділення (філія) української Районової Молочарні (засновники: Ілько Максимів — скарбник, Микола Мельник — книговод, Андрій Довбенко — голова Надзірної ради, Павло Павлюк — перший директор, Микола Маркевич — член надзірної ради, Михайло Соляник). У 1931—1933 р. збудовано новий будинок Районової Молочарні (на відкритті був доктор Іван Макух).
Діяла польська районова молочарня.
У 1927 р. працювали майстерня з виробництва спортивних човнів, ґуральня, олійні, 4 масарні, ресторан, пекарня.
Перший радянський період
З приходом більшовиків на площі, де щовівторка проходив ярмарок, відбувся мітинг, на якому виступали інженер Микола Дутикевич (раніше був лісничим у пана), селянин Михайло Мельник, також єврей. Закінчився виконанням українцями, поляками, євреями гімну «Ще не вмерла Україна». На 3-й день обрали правління: голова — Микола Маркевич, секретар — Степан Гнатюк (був також перед цим), голова сільради — Онуфрій Садівський. Через кілька тижнів вибрали депутатів Народних зборів Західної України: Максиміва Ілька, Євстахія Петришина. У 1940 р. тимчасове правління зліквідували, утворивши Коропецький район УСРР. Перший голова — Борисенко (з Великої України), голова парткому — Антонюк (також зі сходу). Адміністрація розташовувалась у палаці Бадені.
Від червня 1940 до 1959 років Коропець — райцентр УРСР.
Нацистська окупація
Від 8 липня 1941 до 22 липня 1944 року Коропець — під німецько-нацистською окупацією. Наприкінці липня 1943 року поблизу міста проходило з’єднання С. Ковпака.
У 1941, 1957, 1969 та 2008 роках були великі повені.
Радянський період
Протягом 1962–1966 років територія Монастириського району належала до Бучацького району.
Дерев’яну церкву святого Миколая, збудовану в 1786 році (храм перебував на обліку як пам’ятка архітектури), зруйновано 8 лютого 1964 року за рішенням виконкому Тернопільської обласної ради депутатів трудящих. Коли нищили храм, віряни встигли зняти та заховати 2 церковні дзвони, які випадково знайшли в 2018 році.
1984 року Коропцю надано статус смт.
Час відновлення Незалежності України
5 липня 2016 року Коропець відвідав Богдан Гаврилишин.
